Women and Justice: Keywords

Legislation

Сімейний кодекс України № 2947-III, Статті 109-115: розлучення за рішенням суду (Family Code, arts. 109-115: divorce by court decision) (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Gender discrimination

Spouses who have children may file to a competent court a divorce application supported by a written agreement detailing with whom the children will live following the divorce, to what extent the other parent will support the children, and the other parent's right to care for the children. The competent court shall award a divorce one month following the submission of the divorce application, if it is established that the divorce application is in line with the genuine intent of the wife and husband. It is interesting that the family law establishes rules according to which the court shall attempt to facilitate the reunification of the couple through measures that are not in conflict with the moral principles of society (in such circumstances, the court may suspend the proceedings and set a time limit for the spouses to reconcile, which may not exceed six months). If both spouses agree to dissolve the marriage, the terms for reconciliation are usually not set by the court. Either spouse may apply for a divorce. At the same time, the legislature limited access to justice to certain categories of persons, namely: pregnant wives and their husbands, as well as parents of children under one year of age. Thus, a divorce application may not be filed during the wife's pregnancy and within one year of childbirth, unless either spouse engages in illegal behavior that may be classified as a criminal offense against the other spouse or the child. Such a limitation does not typically preserve the family, and may interfere with a person's right to marry another person with whom they already live, affects decision-making regarding the acquisition of property, because in this case it will be considered joint property (it will be very difficult for a person to challenge the presumption of joint property in court even if the persons do not live together). When deciding the issue of divorce, the court shall investigate the actual relationship of the spouse and genuine grounds for filing for divorce, with due regard to whether the spouses have a minor child or any other important factors. After divorce, a person has the right to revert their pre-marriage last name. In case of divorce granted by the court, the marriage shall be deemed terminated as of the effective date of the court judgment awarding the divorce.

Подружжя, яке має дітей, може подати до компетентного суду заяву про розірвання шлюбу, яка супроводжується письмовою угодою, в якій вказується, з ким проживатимуть діти після розірвання шлюбу, в якому обсязі другий з батьків утримуватиме дітей, а також право другого з батьків піклуватися про дітей. Компетентний суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу через місяць після подання заяви про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає справжнім намірам дружини та чоловіка. Цікаво, що сімейне законодавство встановлює правила, відповідно до яких суд намагається сприяти возз’єднанню подружжя за допомогою заходів, які не суперечать моральним засадам суспільства (за таких обставин суд може призупинити провадження та призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шести місяців). У разі згоди обох з подружжя на розірвання шлюбу строк примирення судом зазвичай не встановлюються. Будь-хто з подружжя може подати заяву на розірвання шлюбу. Водночас законодавець обмежив доступ до правосуддя певним категоріям осіб, а саме: вагітним дружинам та їхнім чоловікам, а також батькам дітей віком до одного року. Таким чином, заява про розірвання шлюбу не може бути подана під час вагітності дружини та протягом одного року після пологів, за винятком випадків, коли будь-хто з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка може бути кваліфікована як кримінальний злочин щодо іншого з подружжя або дитини. Таке обмеження, як правило, не зберігає сім’ю, може перешкоджати праву особи на шлюб з іншою особою, з якою вони вже проживають, впливати на прийняття рішення щодо придбання майна, оскільки в цьому випадку воно вважатиметься спільною власністю (вкрай важко оскаржити презумпцію спільної власності в суді, навіть якщо особи не проживають разом). При вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні стосунки подружжя та дійсні підстави для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, з урахуванням наявності у подружжя неповнолітньої дитини та інших важливих обставин. Після розірвання шлюбу особа має право повернути своє дошлюбне прізвище. У разі розірвання шлюбу за рішенням суду шлюб вважається припиненим з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу.

Сімейний кодекс України №2947-III 2002, Статті 49, 50, 123, 136: право на материнство, право на батьківство та використання репродуктивних технологій (Family Code of Ukraine, arts. 49, 50, 123, 126: right to maternity, paternity, reproductive technology) (2002)

Abortion and reproductive health rights, Divorce and dissolution of marriage

Articles 49, 50 of the Family Code of Ukraine refer the right to maternity and the right to parentage to the personal non-property rights of spouses. The term “maternity” means women’s legally guaranteed right to reproductive opportunity on (i.e., to give birth to children, raise them). The core of this personal non-property right is the wife's authority to decide whether or not to have a child. In addition, these articles establish that a woman's reluctance to have a child or her inability to conceive a child can be grounds for the dissolution of marriage. The same consequences entail if a man's refuses to, or his cannot, have a child. Such rules of the family legislation on the reason for the dissolution of marriage due to the wife's or husband's unwillingness or inability to have children restrict the freedom of behavior of women and men in marriage and violate the right to reproductive freedom. Article 123 establishes that if a married couple produce an embryo that is carried by a surrogate, then, the spouses are deemed the parents of the child. Similarly, the spouses are recognized as the parents when the wife gives birth to a child via implantation of an embryo that is not biologically hers. Article 136 of the Family Code of Ukraine allows a person legally registered as a child’s father to contest that registration, and thus his legal responsibilities as a parent to that child, if he believes or knows that he is not the child’s biological father. An analysis of court practice indicates that, as evidence of the lack of a parent-child relationship, the court accepts testimony of witnesses and results of forensic genetic examination.

Статтями 49, 50 Сімейного кодексу України право на материнство та право на батьківство віднесено до особистих немайнових прав подружжя. Термін "материнство" означає гарантоване законом право жінки на репродуктивну можливість (тобто народжувати дітей, виховувати їх). Ядром цього особистого немайнового права є правомочності дружини вирішувати питання про народження чи ненародження дитини. Крім цього, ці статті встановлюють, що підставою для розірвання шлюбу може бути небажання жінки мати дитину або її нездатність зачати дитину. Такі ж наслідки виникають, якщо чоловік відмовляється або не може мати дитину. Такі норми сімейного законодавства про підстави розірвання шлюбу через небажання чи нездатність дружини чи чоловіка мати дітей обмежують свободу поведінки жінки та чоловіка у шлюбі та порушують право на репродуктивну свободу. Статтею 123 встановлено, що, якщо у подружжя зароджується ембріон, виношуваний сурогатною матір'ю, то батьками дитини визнається подружжя. Так само, подружжя визнається батьками, коли дружина народжує дитину, шляхом перенесення в її організм ембріона, який їй біологічно не належить. Стаття 136 Сімейного кодексу України дозволяє особі, яка в установленому законом порядку записана батьком дитини, оскаржити таку реєстрацію, а отже, і свої обов’язки як батька щодо цієї дитини, якщо вона вважає або знає, що не є біологічним батьком дитини. Аналіз судової практики вказує на те, що як доказ відсутності зв’язку між батьком та дитиною суд приймає показання свідків та результати судово-генетичної експертизи.