Women and Justice: Keywords

Legislation

Сімейний кодекс України №2947-III 2002, Статті 49, 50, 123, 136: право на материнство, право на батьківство та використання репродуктивних технологій (Family Code of Ukraine, arts. 49, 50, 123, 126: right to maternity, paternity, reproductive technology) (2002)

Abortion and reproductive health rights, Divorce and dissolution of marriage

Articles 49, 50 of the Family Code of Ukraine refer the right to maternity and the right to parentage to the personal non-property rights of spouses. The term “maternity” means women’s legally guaranteed right to reproductive opportunity on (i.e., to give birth to children, raise them). The core of this personal non-property right is the wife's authority to decide whether or not to have a child. In addition, these articles establish that a woman's reluctance to have a child or her inability to conceive a child can be grounds for the dissolution of marriage. The same consequences entail if a man's refuses to, or his cannot, have a child. Such rules of the family legislation on the reason for the dissolution of marriage due to the wife's or husband's unwillingness or inability to have children restrict the freedom of behavior of women and men in marriage and violate the right to reproductive freedom. Article 123 establishes that if a married couple produce an embryo that is carried by a surrogate, then, the spouses are deemed the parents of the child. Similarly, the spouses are recognized as the parents when the wife gives birth to a child via implantation of an embryo that is not biologically hers. Article 136 of the Family Code of Ukraine allows a person legally registered as a child’s father to contest that registration, and thus his legal responsibilities as a parent to that child, if he believes or knows that he is not the child’s biological father. An analysis of court practice indicates that, as evidence of the lack of a parent-child relationship, the court accepts testimony of witnesses and results of forensic genetic examination.

Статтями 49, 50 Сімейного кодексу України право на материнство та право на батьківство віднесено до особистих немайнових прав подружжя. Термін "материнство" означає гарантоване законом право жінки на репродуктивну можливість (тобто народжувати дітей, виховувати їх). Ядром цього особистого немайнового права є правомочності дружини вирішувати питання про народження чи ненародження дитини. Крім цього, ці статті встановлюють, що підставою для розірвання шлюбу може бути небажання жінки мати дитину або її нездатність зачати дитину. Такі ж наслідки виникають, якщо чоловік відмовляється або не може мати дитину. Такі норми сімейного законодавства про підстави розірвання шлюбу через небажання чи нездатність дружини чи чоловіка мати дітей обмежують свободу поведінки жінки та чоловіка у шлюбі та порушують право на репродуктивну свободу. Статтею 123 встановлено, що, якщо у подружжя зароджується ембріон, виношуваний сурогатною матір'ю, то батьками дитини визнається подружжя. Так само, подружжя визнається батьками, коли дружина народжує дитину, шляхом перенесення в її організм ембріона, який їй біологічно не належить. Стаття 136 Сімейного кодексу України дозволяє особі, яка в установленому законом порядку записана батьком дитини, оскаржити таку реєстрацію, а отже, і свої обов’язки як батька щодо цієї дитини, якщо вона вважає або знає, що не є біологічним батьком дитини. Аналіз судової практики вказує на те, що як доказ відсутності зв’язку між батьком та дитиною суд приймає показання свідків та результати судово-генетичної експертизи.

Кримінальний кодекс України (ст. 301: Проведення видовищного заходу сексуального характеру за участю неповнолітньої особи) (No. 2341-III) (Criminal Code of Ukraine (Article 301: Conducting an entertainment show of sexual nature with a minor) (2001)

Statutory rape or defilement

Article 3012 states that involving a minor in: (i) conducting an entertainment show of a sexual nature (i.e., public display in any form of products of sexual nature or stage actions including acts of sexual nature), including with the use of information and telecommunication systems or technologies, or (ii) attending such a show, shall be punishable by imprisonment for a term of three to seven years with deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years. If the act involved forcing a minor to participate in such a show through deception, blackmail, exploiting a vulnerable condition, or the use of threat of violence, the perpetrator shall be punished by imprisonment for a term of seven to ten years with deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years.

Стаття 3012 визначає, що залучення неповнолітнього до: (I) проведення видовищного заходу сексуального характеру (тобто публічного показу у будь-якій формі продукції сексуального характеру або сценічних дій, метою яких є втілення сексуальних дій.), у тому числі з використання інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій, або (II) відвідування видовищного заходу сексуального характеру, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. терміном до трьох років. Якщо діяння полягало в примушуванні неповнолітнього до участі в такому заході, шляхом обману, шантажу, уразливого стану особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, винний карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Кримінальний кодекс України (Статті 155-156: Сексуальне насильство над дітьми) (No. 2341-III) (Criminal Code of Ukraine (Article 155-156: Sexual abuse of children)) (2001)

Sexual harassment, Sexual violence and rape, Statutory rape or defilement

Article 155 of the Criminal Code of Ukraine states that an adult who commits acts of sexual nature associated with the vaginal, anal, or oral penetration into the body of a person under the age of 16, using genitals, another body part, or any item, shall be punished by restriction of liberty for a term of up to five years, or imprisonment for the same term. If such acts are committed by close relatives or family members, a person who is responsible for the upbringing or care of the victim; or if they are associated with the provision of monetary or other remuneration to the victim or a third party or with a promise of such remuneration; or where they have caused infertility or any other grave consequences, the perpetrator shall be punished by imprisonment for a term of five to eight years with or without deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years. Article 156 provides criminal liability for debauched actions committed against a person under 16 years of age. This dangerous culpable act shall be punishable by restriction of liberty for a term of up to five years or imprisonment for the same term. If the same acts committed against a child or committed by family members or close relatives, a person who is responsible for the upbringing or care of the victim, the perpetrator shall be punished by imprisonment for a term of five to eight years with or without deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years. Harassment of a child for sexual purposes is criminalized by the Article 1561. Harassment under this article means proposal of a meeting made by an adult to a person under the age of 16, for the purpose of committing any acts of sexual nature or debauched acts, after which at least one action was taken to ensure that meeting will take place.

Стаття 155 Кримінального кодексу України визначає, що повнолітня особа, яка вчинила дії сексуального характеру, пов’язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, з використанням геніталій, іншого органу чи частини тіла або будь-якого предмета, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. У випадку, якщо ті самі дії, вчинені близькими родичами або членами сім’ї, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілої особи або піклування про неї, або якщо вони поєднані з наданням грошової чи іншої винагороди потерпілій особі чи третій особі або з обіцянкою такої винагороди, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки, злочинець карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Стаття 156 передбачає кримінальну відповідальність за розпусні дії, вчинені щодо особи, яка не досягла 16 років. Це суспільно небезпечне винне діяння карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Якщо ті самі дії вчинені щодо малолітньої особи або вчинені членами сім’ї чи близькими родичами, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, винний підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Домагання дитини для сексуальних цілей криміналізовано статтею 1561. Домагання за цією статтею означає пропозицію зустрічі, зроблену повнолітньою особою, особі, яка не досягла 16 років з метою вчинення стосовно неї будь-яких дій сексуального характеру або розпусних дій, у разі якщо після такої пропозиції було вчинено хоча б одну дію, спрямовану на те, щоб така зустріч відбулася.

International Case Law

Корнейкова та Корнейков проти України (Korneykova and Korneykov v. Ukraine) European Court of Human Rights (Європейський суд з прав людини) (2016)

Abortion and reproductive health rights, Custodial violence, International law

The first applicant, who was in the fifth month of pregnancy, was detained by the police on suspicion of robbery. The national court ordered her pre-trial detention as a preventive measure pending trial. During her detention, the applicant gave birth to her son, the second applicant. Later, the woman appealed to the European Court of Human Rights (“ECtHR”) to obtain just satisfaction, as she argued that her right under Article 3 of the European Convention on Human Rights (prohibition of torture) was violated during detention. The applicant alleged that she had been continuously shackled to her hospital bed or to a gynecological examination chair. In addition, the woman claimed that the detention conditions were inhuman (due to absence of hot water and bed for child, irregular supply of cold water, etc.). She also complained about her placement in a metal cage during court hearings. In view of the above facts, the Court concluded that the unjustified shackling of the first applicant (during and after childbirth, when she was particularly sensitive) can be qualified as inhuman and degrading treatment. Also, the Court drew attention to (i) the woman's physical and psychological suffering, which was caused by the lack of normal nutrition, (ii) improper organization of sanitary and hygiene arrangements, and (iii) the applicant's placement in a metal cage, which is incompatible with the standards of civilized behavior that are the hallmark of a democratic society. Thus, the domestic authorities failed to comply with their obligations under Article 3 of the European Convention on Human Rights. The ECtHR, deciding in equity, awarded both applicants €22,000. This case is important because it identifies the shortcomings of places of detention within a criminal justice system, which neglects the needs of female prisoners with children and during the pregnancy.

Першу заявницю, яка перебувала на п'ятому місяці вагітності, було затримано міліцією за підозрою у вчиненні розбою. Національний суд обрав заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Під час перебування під вартою заявниця народила сина, другого заявника. Пізніше жінка звернулася до Європейського суду з прав людини (“ЄСПЛ”) для отримання справедливої сатисфакції, оскільки вона стверджувала, що її право, гарантоване статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (заборона катування) було порушено під час тримання під вартою. Заявниця стверджувала, що вона весь час була прикута наручниками до лікарняного ліжка або до гінекологічного крісла. Крім того, жінка стверджувала, що умови утримання були нелюдськими (через відсутність гарячої води та ліжка для дитини, нерегулярного постачання холодної води тощо). Також вона скаржилась на те, що під час судових засідань її поміщали до металевої клітки. З огляду на вищенаведені факти, Суд дійшов висновку, що невиправдане застосування наручників до першої заявниці (під час і після пологів, коли вона була особливо чутливою) можна кваліфікувати як нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Також Суд звернув увагу на (i) фізичні та психологічні страждання жінки, які були спричинені відсутністю нормального харчування, (ii) неналежну організацію санітарних та гігієнічних заходів, а також (iii) поміщення заявниці в металеву клітку, що несумісне зі стандартами цивілізованої поведінки, яка є ознакою демократичного суспільства. Таким чином, національні органи влади не виконали своїх зобов’язань за статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. ЄСПЛ, вирішуючи справу на засадах справедливості, присудив обом заявникам 22 000 євро. Ця справа важлива, оскільки вона визначає недоліки місць ув’язнення в системі кримінального правосуддя, яка нехтує потребами ув’язнених жінок з дітьми та під час вагітності.